Успішна історія компенсації: досвід після війни в Кувейті

Агресія Іраку проти Кувейту була такою ж незаконною, як і агресія росії проти України, тому вивчення досвіду того, як розглядались позови до Іраку та як оцінювались компенсації постраждалим у цій війні може бути дуже корисним для України.
В травні 1991-го року Організація Об’єднаних Націй створила унікальну інституцію – Комітет із Компенсації ООН. Необхідність виникла після семимісячної війні, яку розпочав Ірак у Кувейті в 1990-му році.
Комісія мала 2 основних доручення: 1) отримати і вирішити претензії від приватних осіб, корпорацій та державних агенцій проти Іраку, які стали результатом війни та окупації Кувейту 2) забезпечити сплату компенсації.
Комісія діяла повністю під контролем ООН із залученням іноземних спеціалістів, які здійснювали аналіз претензій у відповідності до принципів, сформульованих Комісією. Взагалі, Комісія діяла як незалежний орган, який приймав рішення, які були б справедливі, але не були б на користь однієї із сторін.
З серпня 1991 по червень 2005 Комісія розглянула 2.7 млн претензій приблизною вартістю 352.5 млрд доларів США. Комісія погодила та забезпечила виплату компенсації для 1.5 млн претензій на суму 52.3 млрд доларів США. Витрати на роботу Комісії склали приблизно 12% від компенсацій.
Компенсаційний фонд, створений для цієї мети Радою Безпеки ООН, фінансувався за рахунок частки доходу, отриманого від продажу Іраком нафти та нафтопродуктів. Цей відсоток, встановлений Радою Безпеки спочатку складав 30 відсотків, а потім – 5 відсотків доходу. Тобто, Ірак погодився добровільно сплатити контрибуції жертвам війни.
Виплата компенсацій здійснювалась відповідно до ретельного та прозорого механізму виплати, та регулярно перевірялась внутрішніми та зовнішніми аудиторами, відповідно до порядку та пріоритетності виплати заявникам.
З гуманітарних міркувань Керівна Рада спочатку надала пріоритет при розгляді та виплаті невеликим претензіям від фізичних осіб, головним чином трудових мігрантів з країн, що розвиваються, перед тим, як розпочалися виплати великих індивідуальних, корпоративних та державних претензій.
Одним із важливих аспектів роботи Комісії була її робота з оцінки збитків, пов’язаних із збитками, завданими навколишньому середовищу та виснаженням природних ресурсів, а також у наданні компенсації на рекультивацію та відновлення, завданих навколишньому середовищу.
Ірак був поінформований про претензії і йому було надано час для захисту та висловлення поглядів. Професійний підхід Комісії показав, що програма не була актом помсти проти Іраку, що допомогло її роботі та було взаємовигідним для всіх сторін.

Принципи оцінки збитків

Основним принципом оцінки, який випливав з Конвенції ООН, є важливість забезпечення того, що Комісія уповноважених назвала «ефективним правосуддям», тобто правосуддя, заснованого на розумності та ефективності, оскільки процес компенсації супроводжувався надзвичайними труднощами доведення та великою кількістю заявників, які потребували швидкої допомоги. Досвід Комісії показав, що у випадках, коли традиційні методи оцінки є недостатніми для забезпечення справедливої, оперативної та ефективної компенсації через кількість і різноманітність претензій та відсутність «традиційних» даних для оцінки, можуть бути використані інноваційні, гнучкі, але методологічно коректні та принципові підходи, які використовують нову основу, наприклад, завдяки використанню досягнень інформаційних технологій для управління та оцінки претензій.
Документами ООН було встановлено, що Ірак несе відповідальність за «будь-які прямі збитки, пошкодження або травми», які є результатом окупації Кувейту.
При цьому, важливим було рішення не збанкрутувати Ірак, тобто знайти для нього можливість виплати компенсацій.
Для оцінки збитків різні оціночні стандарти і методологічні підходи було застосовано в залежності від типів активів, які підлягали оцінці, з урахуванням ступеню терміновості виплат певним категоріям постраждалих. Також застосовувались методи масової оцінки певних груп активів, а не індивідуальна оцінка кожної претензії.
Такий підхід відрізнявся від традиційних підходів до оцінки, але він дозволив відносно швидко оцінити велику кількість претензій, а також врахувати претензії де не було достатньо доказів.
В процесі оцінки частина претензії була розділена на 3 категорії термінових вимог, які підлягали прискореному розгляду. Перші дві, за якими компенсація мала бути у формі фіксованих сум, були претензіями категорії A щодо збитків, пов’язаних із від’їздом (евакуацією) із країни – в основному іноземних робітників та службовців; претензії категорії B щодо смерті та серйозних тілесних ушкоджень. Третя, категорія C, складалася з претензій фізичних осіб розміром на одну особу збитків до 100 тис доларів США.
Для категорії А вимагалась дуже простенька документація і не вимагалось підтвердження фактичних збитків. Позивачі цієї категорії могли також виставити претензії в інших категоріях, оскільки було важливо, щоб вони не були недокомпенсовані.
Позови Категорії B щодо тілесних ушкоджень також вимагали «простої документації факту та дати травми», а також для позовів Категорії B щодо смерті, які вимагали «простої документації про смерть та сімейні стосунки». Були встановлені також граничні розміри позовів про душевний біль і страждання у кожній категорії із загальною межею в 30 000 доларів США на заявника або 60 000 доларів на сім’ю.
Інші категорії D, E, F повинні були підтверджуватися документальними та іншими відповідними доказами, достатніми для демонстрації обставин і суми заявлених збитків. Вони передбачили, що претензії поза категоріями A, B і C слід групувати на основі загальних питань права та фактів і можуть оброблятися разом із застосовуванням спеціальних процедур, де це доцільно, тобто оцінка цих позовів мала більш традиційну, індивідуальну оцінку.
Для оцінки комерційних збитків були запропоновані 3 види збитків: збитки за контрактами, збитки, пов’язані з матеріальними активами, і збитки, пов’язані з майном, що приносить дохід. Підхід, застосований до кожної категорії, відображає більший акцент на традиційних методах оцінки таких видів втрат. Наприклад, для контрактів, стороною-порушником яких був Ірак, було зазначено, що «Ірак згідно із загальним договірним правом несе відповідальність за компенсацію всіх фактичних збитків, понесених іншою стороною», але підкреслено, що компенсація не повинна перевищувати фактичні втрати.
Там, де Ірак не порушував контракти, але виконання було неможливим, він ніс відповідальність за «прямі збитки…включаючи втрачену вигоду». Якщо Ірак не був стороною, він ніс відповідальність за збитки, спричинені вторгненням та окупацією Кувейту.
Претензії щодо матеріальних активів оцінювались аналогічно традиційних претензій щодо експропріації, крадіжки чи знищення. Для цього були застосовані традиційні методи оцінки по бухгалтерській вартості або вартості заміщення.
Також стандартні підходи було застосовано для діючих підприємств при оцінці збитків, пов’язаних із нерухомістю, що приносить дохід, включаючи дисконтований грошовий потік та співвідношення ціни/прибутку.
Таким чином, на відміну від індивідуальних претензій, оцінювачі мали покладатися на стандартні принципи оцінки, хоча й з відповідним пристосуванням до унікальних фактів і обставин, пов’язаних із вторгненням і окупацією Кувейту. Тому ефективне правосуддя за цими претензіями набагато більше нагадувало «звичайне правосуддя».

Докази

Факт втрати міг бути підтверджений фотографіями чи відеозаписами руйнування, але для оцінки втрати потрібно було більше. Такі претензії повинні бути підтверджені документальними та іншими відповідними доказами, достатніми для демонстрації обставин і суми заявлених збитків. Лише заяви про те, що збитки відбулися, було недостатнім для відповідності цьому критерію. Найважливішим джерелом доказів, використаних для оцінки претензій, були перевірені звіти, які повинні були підготувати більшість кувейтських приватних організацій – позивачів. Усіх заявників попросили надати перевірені звіти компаній за три роки до та після вторгнення. Якщо згідно із законодавством Кувейту позивач не був зобов’язаний готувати перевірену звітність, він міг подати неаудійовану звітність. Навіть якщо приміщення було повністю знищено, копії документів (у бухгалтера компанії) існували. Тип заявленої втрати (наприклад, договір, транспортний засіб, товарно-матеріальні запаси, прибуток або готівка) визначав конкретний тип доказу, який треба було надати. Але найкращим доказом була все ж таки аудійована звітність.

Висновки

1. В законодавстві України є поняття реальних збитків, до яких не відноситься упущена вигода. В Міжнародному праві це все входить в поняття «прямі збитки», що обов’язково треба враховувати при поданні позовів.
2. Україні сподіватись на те, що росія добровільно погодиться на компенсацію навряд чи можливо, тому Україні треба готуватись до Міжнародних позовів дуже ретельно.
3. При підготовці позовів необхідно максимально користуватись Міжнародним законодавством та усталеною практикою оцінки подібних претензій.
4. Для великою кількості однотипних активів можливе застосування підходів масової оцінки.
5. Необхідним елементом позову є докази, що збитки є результатом збройної агресії росії, тому необхідно вже зараз готувати ці докази.
6. Джерелами компенсації можуть бути активи країни-агресора за межами її кордонів, частина з яких вже заморожена, але треба багато роботи, щоб ці активи можна було використати для виплати компенсації.